Імунна система – це “сторож” організму людини. В нормі вона підтримує постійність внутрішнього середовища завдяки здатності розпізнавати cвої власні та чужорідні антигени, які, як правило, є білками та іншими високомолекулярними структурами. Коли у внутрішнє середовище організму потрапляє чужорідний антиген (бактерії, віруси, сторонні тіла та ін.) клітини імунної системи розпізнають їх та запускають механізм їх знешкодження.
За певних умов імунна система помилково починає реагувати на клітини власного організму як на чужорідні, руйнує їх. Внаслідок цього розвивається аутоімунне захворювання. Окрім аутоімунного тиреоїдиту до групи таких захворювань відносять ревматизм, ревматоїдний артрит, гемолітичні анемії, тромбоцитопенічну пурпуру та інші.
Аутоімунний тиреоїдит (АІТ) – хронічний процес аутоімунного генезу у щитоподібній залозі, який супроводжується вираженою лімфоїдною інфільтрацією та деструкцією тиреоцитів. В Україні аутоімунний тиреоїдит зустрічається у 3-11% населення.
Причини аутоімунного тиреоїдиту.
На сьогодні не існує точної та повної інформації про причини розвитку аутоімунного тиреоїдиту. Оскільки гормональна регуляція в організмі людини вивчена не до кінця, аутоімунні захворювання лікуються досить складно.
Зараз відомі такі причини аутоімунного тиреоїдиту:
- запальні процеси в паренхімі щитоподібної залози;
- хронічні інфекції в організмі;
- безконтрольний прийом лікарських препаратів;
- прийом великої кількості йоду в будь-якій формі;
- часті стреси;
- несприятлива екологічна обстановка;
- вплив іонізуючого випромінювання;
- перенесені ГРВІ чи грип;
- вагітність і пологи (підвищують ризик розвитку тиреоїдиту на 20%);
- генетична схильність;
- травми щитоподібної залози.
Саме спадковість вважається головною причиною розвитку захворювання, оскільки визначити точно, який саме фактор провокує розвиток тиреоїдиту, поки не вдалося. Тому, якщо в сім’ї є родичі з цією патологією, варто пройти діагностику і тим, у кого захворювання не було виявлено.
Симптоми аутоімунного тиреоїдиту.
Особливістю аутоімунного тиреоїдиту, є те, що він протікає практично безсимптомно. Але все ж є ряд ознак розвитку цієї недуги, які залежать від рівня гормонів. 1. При зниженні рівня тиреоїдних гормонів:
- слабкість;
- надбавка у вазі;
- сухість шкіри;
- втрата волосся;
- проблеми з пам’яттю;
- комок у горлі;
- зміна розмірів щитовидної залози.
2. При підвищенні рівня гормонів:
- збої в роботі серця;
- тремтіння в руках;
- зниження ваги;
- втома;
- різка зміна настрою;
- дратівливість.
Часто перераховані вище симптоми доповнюються больовим синдромом. Не варто ігнорувати сигнали організму, при наявності одного або більше симптомів, необхідна консультація висококваліфікованого ендокринолога. Наслідки аутоімунного тиреоїдиту такі:
- Вітіліго (порушення пігментації шкірного покриву).
- Дистрофічні зміни хрящової тканини суглобів.
- Зниження репродуктивної функції (аж до безпліддя).
- Цукровий діабет (ризик його розвитку при АІТ зростає в кілька разів).
- Хвороба Аддісона (ураження наднирників, яке характеризується зниженням кількості гормонів, що продукуються).
- Лімфома щитоподібної залози (злоякісне новоутворення, яке в вигляді ускладнення тиреоїдиту зустрічається вкрай рідко).
Діагностика аутоімунного тиреоїдиту.
Діагностика аутоімунного тиреоїдиту починається з консультації ендокринолога, який збирає анамнез, проводить огляд пацієнта і за допомогою пальпації визначає наявність або відсутність патологічних змін в структурі щитоподібної залози. Після цього призначаються інструментальні та лабораторні методи діагностики АІТ:
- аналізи крові на рівень тиреоїдних гормонів (АТ-ТПО, АТ-ТТГ, ТТГ, Т3, Т4);
- УЗД щитоподібної залози;
- сцинтиграфія (за показаннями);
- тонкоголкова біопсія (за показаннями).
Медикаментозна терапія, спрямована на відновлення функцій щитовидної залози, полягає в прийомі таких препаратів:
- нестероїдні протизапальні препарати;
- імуностимулятори;
- вітаміни;
- адаптогени;
- бета-адреноблокатори.
Оперативне втручання показано в рідкісних випадках. Важливо знати, що без ефективного лікування, захворювання прогресує і тягне за собою серйозні ускладнення.
